Млин-вітряк початку XX століття, с. Суботів

На батьківщині державотворця України Богдана Хмельницького потребує реставрації та підтримки держави унікальний млин-вітряк початку XX ст.

Вітряне млинарство на Чигиринщині XIX – XX ст.

Вітряки – пам’ятки млинарства, на сьогодні всі звикли сприймати не досить серйозно, як фотогенічну атракцію в музеях просто неба, або ж як декорацію ресторану української кухні. Адже побачити їх в справжньому вигляді на сьогодні – це дуже велика удача. Та й ті крилаті велетні, що залишилися, в основному стоять в занедбаному стані.

Відсутність розгалуженої водної мережі на території Чигиринського повіту спонукала місцеве населення до спорудження вітряних млинів. За статистичними даними, вітряні млини в цій місцевості значно переважали над водяними. Так, наприклад, згідно «Відомості про млини Чигиринського повіту за 1866 рік» вітряні млини складали понад 80% від загальної кількості млинарських будівель повіту (підрахунки наші). В окремих населених пунктах повіту вітряків було більше десятка. Наприклад, в с. Трушівці – 16, с. Суботів – 13, с. Худоліївка – 12.

У 1847 році лідерами з вітряного млинарства були такі південні придніпровські повіти, як Чигиринський (320 вітр. млинів), Черкаський (184), Канівський (122), Звенигородський (118). Відповідно, й сьогодні вітряні млини вціліли частіше у східних районах Черкащини, де вони були більш поширені. Вітряне млинарство бурхливо розвивалося у другій половині XIX ст. Про це яскраво свідчить аналіз даних про чисельність млинів станом на 1900 рік. За 53 роки кількість вітряних млинів у Чигиринському повіті зросла більш ніж у чотири рази – (до 1286 вітряків). Попри високі кількісні показники, вітряне млинарство на початку XX ст. у регіоні ще не досягло вершини свого розвитку. Чисельність вітряних млинів і надалі продовжувала зростати.

Наприклад, якщо в с. Івківці Суботівської волості Чигиринського повіту за даними того ж 1900 року налічувалося 7 вітряних млинів, то в 1928 р. їх там було 26. Подібно зросла кількість вітряків і в селах Головківка, Медведівка, Суботів та ін. Лише після колективізації на Черкащині вітряне млинарство почало втрачати свої домінуючі позиції на ринку переробки зерна. У першій половині 1920-х років, незважаючи на неспокійні часи, вітряки все ж були опорою для своїх власників.

У 1921 році в с. Суботів активно діяв вітряк, що перебував  у власності  меліоративного товариства. У 1922 році з утворенням артілі «Полум’я праці» кількість вітряних млинів збільшується до шести.

Відчутний удар по вітряному млинарству припав у роки проходження регіоном фронтів Другої світової війни. Старожили Суботова пригадують, вище кутка Гришківки, на полі  Березівка, було 2 вітряки, згадує Горенич Ольга Іванівна, 1952 р. н., один з них належав її діду Довгому Олексі Маркіяновичу, а власником другого був Компанієць Андрій. На жаль, обидва млини згоріли під час відступу нацистів із Суботова в сторону Новоселиці в грудні 1943 р. Мірошником до війни тут працював Лебідь Панас. Цікаво, що і сьогодні на цьому ж полі суботяни знаходять досить багато підков, що, очевидно, загубилися кіньми, які возили зерно до цього млина. Також тут же можна знайти й великі піщані млинові камені.

Вітряки, що вціліли, використовувалися за призначенням до середини 1970-х pр. З того часу більшість з них остаточно припинили служити людям. У другій половині XX ст. в Україні кілька десятків вітряків вдалося «порятувати», перевізши їх до створюваних музеїв просто неба (м. Переяслав, с. Пирогів та ін.). Тисячі їх лишалися стояти на сільських вигонах, були місцями улюблених дитячих та юнацьких забав.

На кінець 1980-х pр. на території Черкаської області, нараховувалося 176 вітряних млинів. На початок 2000-х рр. їх кількість зменшилася майже в 10 разів. Це трапилося поступово, без зайвого галасу, з нашої мовчазної згоди. Зокрема, на Чигиринщині, безповоротно  зникли вітряні млини в селах Трушівці (1996), Медведівка (1997), Матвіївка (1999). Зрештою, на території Черкаської області станом на грудень 2008 року виявлено 18 вцілілих вітряних млинів. З того часу робота з їх обліку не проводилася. Вони досі стоять на тих місцях, де вони століттями служили людям. Порівнюючи кількість вітряків, наприклад, на території колишнього Чигиринського повіту на початку XX ст. (1286) і XXI ст., бачимо очевидну потребу їх невідкладного порятунку.

На теренах Черкаської області не кожен район зараз може пишатися вітряними млинами на своїй території. На сьогодні, скажімо, у колишніх Кам’янському, Христинівському, Монастирищенському й багатьох інших районах не виявлено  жодної подібної споруди. Уже сьогодні мешканцям цих країв, щоб на власні очі оглянути вітряного млина, потрібно долати десятки й сотні кілометрів до музеїв просто неба чи найближчих забутих млинів області. Але ж куди їхати? Де вони вціліли? На це питання також не легко дати відповідь. Кілька вітряків більш-менш відомі завдяки своєму розташуванню поблизу популярних туристичних маршрутів (с. Худоліївка Чигиринського району).

Найбільш збереженим на сьогодні залишився єдиний млин-вітряк у Суботові. Вітряк побудований на початку XX ст. Вітряк має зручне місце розташування, асфальтоване дорожнє покриття веде практично до входу, його добре видно при в’їзді до села з Чигиринського шляху.
У 1995 році сільська громада взялася за його реставрацію, але через бракований камінь їм не вдалося налаштувати правильну роботу млинових механізмів. Невдовзі механізм було дещо розграбовано. Але його каркас млина-вітряка добре зберігся, деревина міцна й вселяє надію на довговічність споруди. Серед його важливих недоліків потрібно зазначити суттєве ушкодження зовнішньої частини головного валу, що може говорити про потребу його заміни чи капітального ремонту.

Отже, єдиний суботівський традиційний стовповий млин, збудований на початку XX ст., в якому наявні на сьогодні австрійські жорна, в цілому, придатний для повноцінного відновлення, попри свій досить задовільний стан збереження потребує негайної державної охорони (!!!) та реставрації. Красивий краєвид: вихід з млина відкриває гарний краєвид на Іллінську церкву (збудовану 1651 р.) в Суботові – усипальницю великого державотворця України Богдана Хмельницького.

Ще живе у пам’яті місцевих мешканців запах свіжого борошна та припорошеного ним суботівського мірошника Миколу Куксу, що працював свого часу на цьому млині.
Наразі головним недоліком стану вітряка є пошкодження зовнішньої частини головного валу та обшивки, яка була використана  мародерами влітку 2017 р. для розпалювання вогнища. 

Неодноразово сільська громада Суботова зверталася  до сільради щодо охорони вітряка, але, на жаль, позитивних кардинальних зрушень у цьому питанні так і не досягнуто.

Враховуючи це, потрібно взяти цю пам’ятку вітряного млинарства під охорону держави, провести його реконструкцію, включити до екскурсійних путівників, адже вітряк  ще до всього досить зручно розташований. До нього (близько 1 км від центру села) веде асфальтована дорога, що забезпечить зручний під’їзд туристів. Таким чином, можна було б розробити новий туристичний маршрут.

Матеріал підготовлений спільно із завідуючою філією «Суботівський історичний музей» Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» Надією Куксою.

Використані джерела та література

1. Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі – ЦДІАУ в м. Києві). – Ф.442. – Оп.87. – спр. 44.

2. Памятная книжка Киевской епархии. Историко-статистические сведения об учреждениях духовного ведомства Киевской епархии, статистические списки церквей епархии и общие статистические сведения по всем сторонам епархиальной церковно-религиозной жизни. – К., 1882.

3. Статистическое описание Киевской губернии, изданное Тайным советником, Сенатором Иваном Фундуклеем»  (Санкт-Петербург, 1852).

4. Матеріали польових досліджень Кукси Надії Василівни. – Розповідь уродженки с. Суботів Горенич Ольги Іванівни, 1952 р. н.

5. Смолінський С. Вітряки України [Електронний ресурс].