Бережанський замок, м. Бережани

Постановою уряду від 17-го липня 2001 року  за № 1508 “про створення державно-архітектурного заповідника в м. Бережани” місто набрало всеукраїнської значимості.

В 1530 році, одержавши у власність Бережани, магнат  Микола Синявський починає побудову Бережанського замку. Річка Золота Липа двома відрогами обіймала саму фортецю, що мала вигляд п’ятикутника і була побудована на дубових палях. Мур від східної сторони сягав 16 метрів товщини. Саму фортецю захищали чотири муровані бастіони та один равелін. Доступ до неї утруднювали багна, шириною до 800 метрів, так що тогочасні гармати не могли досягнути мурів фортеці, вони сягали не далі, як на 500 метрів. Не легко було б ту фортецю здобути. Вона належала до найбагатших  оборонних прикордонних фортець Речі Посполитої.

У Бережанському замку відбилися, як зауважив відомий мистецтвознавець  Г. Н. Логвин, ті великі зміни, які в середині ХVІ  ст. утверджуються в замковій архітектурі. Вони проявилися, насамперед, у перетворенні замків із воєнно-оборонних споруд в оборонно-житлові. Еволюція ця торкнулася не тільки зовнішнього вигляду, а й планування. Так, у Бережанському замку по периметру двора зведено не оборонні мури, а житлові будинки, зовнішні стіни яких мають бійниці. Звернені в бік дитинця фасадами з великими вікнами й вишуканими двірними відкритими арками – галареями вони нагадують італійські палаци. У ХVII ст. у східній частині замку вибудували багато прикрашений білокам’яною різьбою палац. За пишне оздоблення його порівнювали з краківським Вавелем.

Після поділу Польщі почались для замку Синявських скрутні часи. Замкових військ не стало, зброю конфіскували, гармати перевезено і перетоплено їх на залізо, а частково на переробку дзвонів. Останній з роду Синявських, Адам Микола, помер у Львові 1726 року. Ізабелла Любомірська, внучка Адама Миколи, не любила замкових мурів і жила постійно в палаті, в недалекому селі Рай. Бережани перестали бути великопанською резиденцією. Ізабелла мала дві доньки – Александру і Констанцію. Перша вийшла заміж за графа Александра Потоцького і тоді замок став власністю роду Потоцьких. Новий власник винайняв частину замку під броварню та магазин, а решту здав під постій війську. У замку помістили полк угорських гусарів. Вояки, шукаючи золота, відчиняли саркофаги і вигрібали кістки покійників, як розповідали очевидці. Зникли  решта дорогих образів, меблів. Полотна з картинами родових подій Синявських було поздирано і пошито з них мішки.

Із цікавих гостей, що проживали в замку варто згадати угорського національного героя Ференца ІІ Ракоці. Переховуючись від Габсбургів, він знайшов тут захист на деякий час, що засвідчено меморіальною таблицею на стіні замку.